Дитина у лікарні : не хвилюйтесь!

 

Малятко росте і радує батьків новими рухами, усмішками, подвигами. Але бувають моменти, коли у здоров’ї дитини відбувається збій, тож виникає необхідність негайно звернутися по допомогу в лікарню. Зазвичай це великий стрес для всієї родини. 

Як зменшити стрес? Як сприймати лікарню, щоб перебування у ній якомога швидше дало бажані результати? Нам розкажуть Тетяна Ігорівна Мілянич, вихователь-психолог Центру раннього розвитку дитини «Дивоцвіт» та Марія Ярославівна Дзюбинська, практичний психолог кабінету «Криниця» у Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні.

Страх? Відставити!

Батькам треба зрозуміти, що дитина повністю залежить від їхніх емоцій. Тривожність мами малює в уяві дитини картину чогось невідомого і страшного. А це для одужання цілком зайве!

Страх у батьків починається вже від самої думки про необхідність швидкої допомоги. Батьки мусять змиритися, що у таких важливих справах, як життя своєї найріднішої істоти, не можна покладатись на власну інтуїцію. Розум повинен брати верх.

Лікарі та весь персонал дитячих лікарень дуже зважають на те, що вони працюють із маленькими пацієнтами. У них виробляється відповідний стиль спілкування: товариський, довірливий. Зрештою, він є одним із пунктів їхньої професійної етики.

Мама поруч. Тато - також

Зазвичай із дітьми найбільше часу в лікарнях проводять мами. Але татусі не менш важливі. Відомо, що чоловіки схильні поводитись набагато стриманіше, ніж жінки, в екстремальних ситуаціях. Тому врівноважена присутність і підтримка батька дуже бажана. Якщо трапляється, що чийсь батько проводить основний час із дитиною в лікарні, то довкола нього залюбки гуртуються й інші, чужі діти.

Дітки до року більше, ніж усі інші, сприймають середовище так, як сприймає мама. Тому вони можуть і не зауважити, що щось змінилося.

При процедурах, якщо це можливо, бажано тримати дитину на руках. Доведено, що мамині дотики і обійми суттєво зменшують відчуття болю.

Дитині старшій року лікарня – це уже усвідомлена зміна середовища. І оскільки дитина активно пізнає світ, то нове середовище – це нові пізнання. Такі дітки з цікавістю хочуть побачити усі закутки, усі ті предмети, яких немає вдома. Цікавість сприяє тому, щоб дитина поборювала відчуття пригнічення через хворобу.

Дітям від 2 років варто доступно розказувати про те, що діється з ними в лікарні, коментувати, давати позитивне розуміння. Це стосується зокрема прийому ліків, процедур, маніпуляцій. Дитина активно пізнає довкілля, то й лікарню можна перетворити на пригоду.

Мама може увімкнути власну фантазію і розказувати про звичайні побутові речі і події тут, як про щось казкове, чарівне, святкове. Наприклад, внутрішньовенний катетер в очах дитини перетворюється на метелика, якого потрібно час від часу годувати.

Уже в цьому віці може дуже допомагати малювання. Воно заспокоює тривожність, невпевненість, агресію, непосидючість. Воно буквально виводить дитину з чотирьох лікарняних стін.

У 4-6 років діти в лікарні можуть залюбки знайомитися з іншими, займатися майструванням того, що для них цікаве, чого не зробили б удома. Іншими словами, діти можуть проявляти свої таланти!

Пригадуються двоє діток-пацієнтів з одної сім’ї. У лікарні дівчинка написала для молодшого братика вірші, за допомогою яких він міг би легше і веселіше вивчати букви.

Брак звичних іграшок спонукає дітей робити їх із підручних матеріалів (паперу, салфеток, рушників), малювати, слухати музику. А в нашій лікарні є ще й відкритий доступ до WiFi.

Діти люблять бавитися в лікарів. Це дає їм відчуття причетності до процесу лікування і одужання, спонукає не надто серйозно сприймати хворобу.

Діти у 7-8 років уже можуть бути у лікарні майже повністю самостійними, не потребуючи постійної присутності батьків. Вони часто самі знаходять спільні інтереси, заняття, товаришують. А у вільний вечірній час навіть гуртуються у компанії.

Медсестри слідкують за тим, щоб діти пройшли всі процедури і прийняли всі ліки. А увечері вкладають дітей до сну.

Кілька універсальних і необхідних порад для маленьких пацієнтів та їхніх батьків

Спокій. Незважаючи на незнайому обстановку і страх перед діагнозом. Пацієнтам у лікарні потрібно приблизно два-чотири дні, щоб адаптуватися. Тоді й приходить спокійне усвідомлення, що вони під надійним контролем спеціалістів, налагодження побуту, звикання до сусідів по кімнаті. Але у цьому новому побуті та обстановці є свої плюси. Нові люди, знайомство з ними викликає бажання усміхатись, проявляти себе з найкращого боку, знаходити спільні риси й інтереси. Іншими словами – спонукає у найкращому сенсі тримати себе в руках.

Віра в те, що рано чи пізно лікування завершиться. Не перепитуйте лікарів, коли вас випишуть. Кожна хвороба має свій перебіг, організму потрібен час. Швидка виписка не означала б здоров'я пацієнта, тому для лікарів головне питання – не виписка, а успішне одужання. Батькам теж треба це зрозуміти.

Не можна обманювати дітей, що їм не буде боляче. Це неправильне заспокоєння. Треба чесно казати, що і скільки часу буде боліти. Але можна і треба давати установку, що це не буде біль надто сильної інтенсивності, щоб не навіювати дитині відчуття болю і не виробляти у неї високого больового порогу.

Позитивні емоції. Цьому сприяють хоч би й малюнки на стінах, які зазвичай є в дитячих лікарнях. Вони можуть дуже добре відволікати дітей від лікарняної буденності, і батькам варто помогти в цьому дітям. У нашій лікарні, наприклад, центр свідомого батьківства «Криниця» організовує відчуття свята при кожній нагоді, за допомогою творчості. На Великдень це, наприклад, діти малюють писанки, на Різдво майструють з паперу ангеликів, нещодавно на День св.Валентина робили сердечка, на яких усі охочі могли написати побажання. Роботи розвішуємо і розкладаємо в коридорах, вони створюють відчуття свята, доброзичливості, казковості.

У кожній дитячій лікарні є також ігрові кімнати з іграшками, яких немає вдома. Зазвичай дітям там так цікаво, що вони не хочуть звідти йти.

Ми радимо взяти з дому і свою улюблену іграшку, яка стає для дитини своєрідним оберегом. Якщо умови стерильності не забороняють, то можна брати іграшку з собою на процедури.

Казкотерапія – ще один прекрасний інструмент. За допомогою казки (з Інтернету чи з фантазії мами або й дитини) можна сильно змінити погляд дитини на хворобу, процедуру. Наприклад, недавно наші пацієнти склали казку, в якій персонажі йшли за чарівною цілющою рослиною, нею оздоровили маму, а потім ще й лікували багато інших, хто цього потребував.

У казках, які здатні скласти самі діти, у їхніх художніх роботах немає агресії, образи. Натомість є велике бажання здоров’я, мрії, великий патріотизм і доброзичливість.

Отже, лікарню важче сприймають дорослі, ніж діти. Дітям же вона зсередини виявляється зовсім не така страшна, як її малюють. Тому, батьки, намагайтеся змалювати медичний заклад максимально позитивно заради добра своїх же дітей!

Автор: Оля Пастух

Джерело: http://svitmam.ua/themes/ditina-u-likarni-ne-hvilyuites-33